Настоятель храму св. мучениці Тетяни
Протоієрей Олександр Пилипенко
Коротка автобіографія Пилипенка Олександра Михайловича
Народився 15 листопада 1949 року у м. Коростишиві Житомирської області у сім’ї медичних працівників.
Мати, Тяпочкіна Ніна Дмитрівна – лікар-фтизіатр. Батько, Пилипенко Михайло Дмитрович – ренгенолог. Обоє все життя після одруження працювали в Коростишівській районній лікарні, більш як 40 років.
Після закінчення середньої школи у 1966 р. поступив у Київський політехнічний інститут, який закінчив у 1972 з отриманням кваліфікації інженера-механіка. Про те, що наша сім’я постраждала від сталінського режиму я практично нічого не знав до 1967 року. Саме після закінчення першого курсу мама вирішила розповісти мені про мого дідуся, Тяпочкіна Дмитра Олексанлровича, священника Руської православної церкви. Ця розповідь і так само розповідь про другого дідуся, Пилипенка Дмитра Олександровича вразила мене страшною правдою про мою країну «Где так вольно дышит человек». Один дідусь чудом залишився живим після 15-ти річного ув’язнення у таборах Казахстану і Сибіру за те, що був священником і продовжував служити Богові всупереч погрозам НКВД. А другий дідусь, нажаль, загинув в таборах Сибіру, куди він був висланий разом з усією сім’єю, як так званий куркуль. Хоча все його господарство в одному маленькому хуторі на Житомирщині було результатом важкої прауі на землі усіх членів родини.
Мої батьки свідомо зберігали ці події в таємниці, бо на собі у повній мірі випробували, що означає бути сім’єю «ворога народу».
Моє духовне народження відбувалося поступово і досить довго. Мій дідусь, архимандрит Серафім, бачив мої намагання пошуку істини і Божої правди, дарував духовну літературу, але тиску не чинив. Він говори мені: «В тобі тече моя кров і прийде час, коли Господь відкриє твої духовні очі». Я ж жив звичайним життям у Черкасах, куди приїхав працювати, як молодий фахівець. Працював на різних інженерних посадах, одружився, маю двох синів і двох онучок. Дідусь у 70-х роках повінчав нас з матушкою Людмилою і охрестив наших синів, слава Богу. Працюю у Черкаському державному технологічному університеті, пройшовши шлях від асистента до професора, захистивши кандидатську (1987 р.) і докторську (2004 р.) дисертації.
Нарешті прийшов той час, про який мені казав дідусь, коли я відчув жагу до Бога. Поступово, немовби покривало падало з моїх очей і я зрозумів важливість духовного життя. Митрополит Черкаський і Канівський Софроній рукопоклав мене 7 січня 2011 року у диякона, а 21 серпня 2011 р. – у ієрея. Спостерігаючи на прикладі Черкаського державного технологічного університету, якій рівень духовності має сучасне студенство, я розуміє необхідність духовного становлення молодих фахівців. Після закінчення університету вони будуть очолювати трудові колективи, виховувати і наставляти молодь. Тому, знайшовши підтримку у керівництва університету, вдалось створити невеликий храм святої мучениці Татіани Української православної церкви. Студенти приходять на богослужіння, вінчаються, хрестять своїх діточок. Слава Богу за все.
Про архімандрита Серафима (Тяпочкіна)
Теги: духовество, настоятель храма, автобіографія
Переглядів 324
